Страва від "небесного" шефа

/ липня 18, 2017
Багато часу пройшло від нашої останньої зустрічі, але ми не спимо – ми фотографуємо.

Сьогодні хочу розповісти про шеф-кухаря всіма відомого «Sky bar». Знайомтесь, Дмитро Кенсицький. Йому 25 років, і він дуже багато готує… смачної та красивої їжі. 


Для нього їжа – це хобі, робота і натхнення. Почав куховарити ще з 7 років, і відтоді не розстається з черпаками та пательнями. Любить готувати все. Але для себе відокремлює яловичину прожарки Medium Rare, класичну карбонару, піцу і чіпси. Улюблена кухня – щось середнє між французькою та італійською. 


Наш герой дуже хоче попрацювати у французьких ресторанах, які мають мишленівські зірки. Хоче набратися досвіду, повернутися в Україну та готувати смачні страви для земляків, поки смерть не розлучить їх з кухнею (сміється). І нехай все вдасться! 


Хлопець кожну побачену ідею страви чи подачі намагається переінакшувати на свій манір. Експерименти – це його. Ділиться, хоч професія і приносить велике естетичне задоволення, натхнення не завжди вистачає. Тому на поміч приходять цікаві поїздки. Одна з таких – Східно-європейський кулінарний кубок у Румунії, де наш герой отримав срібло за страву з птиці, свинини та яловичини. 


Купу натхнення від спілкування з європейськими кухарями Дмитро привіз до Луцька і, можливо, зовсім скоро можна буде скуштувати декілька унікальних і цікавих страв!? 


А поки розповімо про ту смакоту, яку ми бачили, куштували та хочемо презентувати вам. Сьогодні це знову м'ясо. На запитання що ти відчуваєш, коли думаєш про цю страву, Дмитро розповідає про містечно Дезенсано поблизу Мілана. Там він вперше її спробував, і відтоді почав готувати в дома. 

Особливо секретного рецепту немає. Фішка у правильності приготування м’яса, яке замариноване у вині, приправах та кавових зернах. Оптимальне поєднання кислого, солодкого та гострого для ідеального маринаду. 

Для фото наш герой шеф-кухар Дмитро приготував те м’ясо, яке любить сам – з кров’ю, або соком як його ще називають. Тому якщо у вас від перегляду фото виділяється шлунковий сік, як сік із нашого м’яса – свою роботу ми зробили. 

Усім смачного та м’ясного настрою!






Багато часу пройшло від нашої останньої зустрічі, але ми не спимо – ми фотографуємо.

Сьогодні хочу розповісти про шеф-кухаря всіма відомого «Sky bar». Знайомтесь, Дмитро Кенсицький. Йому 25 років, і він дуже багато готує… смачної та красивої їжі. 


Для нього їжа – це хобі, робота і натхнення. Почав куховарити ще з 7 років, і відтоді не розстається з черпаками та пательнями. Любить готувати все. Але для себе відокремлює яловичину прожарки Medium Rare, класичну карбонару, піцу і чіпси. Улюблена кухня – щось середнє між французькою та італійською. 


Наш герой дуже хоче попрацювати у французьких ресторанах, які мають мишленівські зірки. Хоче набратися досвіду, повернутися в Україну та готувати смачні страви для земляків, поки смерть не розлучить їх з кухнею (сміється). І нехай все вдасться! 


Хлопець кожну побачену ідею страви чи подачі намагається переінакшувати на свій манір. Експерименти – це його. Ділиться, хоч професія і приносить велике естетичне задоволення, натхнення не завжди вистачає. Тому на поміч приходять цікаві поїздки. Одна з таких – Східно-європейський кулінарний кубок у Румунії, де наш герой отримав срібло за страву з птиці, свинини та яловичини. 


Купу натхнення від спілкування з європейськими кухарями Дмитро привіз до Луцька і, можливо, зовсім скоро можна буде скуштувати декілька унікальних і цікавих страв!? 


А поки розповімо про ту смакоту, яку ми бачили, куштували та хочемо презентувати вам. Сьогодні це знову м'ясо. На запитання що ти відчуваєш, коли думаєш про цю страву, Дмитро розповідає про містечно Дезенсано поблизу Мілана. Там він вперше її спробував, і відтоді почав готувати в дома. 

Особливо секретного рецепту немає. Фішка у правильності приготування м’яса, яке замариноване у вині, приправах та кавових зернах. Оптимальне поєднання кислого, солодкого та гострого для ідеального маринаду. 

Для фото наш герой шеф-кухар Дмитро приготував те м’ясо, яке любить сам – з кров’ю, або соком як його ще називають. Тому якщо у вас від перегляду фото виділяється шлунковий сік, як сік із нашого м’яса – свою роботу ми зробили. 

Усім смачного та м’ясного настрою!






Continue Reading
Нині модно бути кухарем, творити кулінарні шедеври і красуватись на гарних фото. Але не кожен може стати справжнім кухарем. Як на мене, це не просто професія – це стиль життя, який формується протягом певного часу. Дехто несе його постійно, а дехто раптово розуміє, що любить їжу і хоче розділити серце і думки саме з цією єдиною.  Так сталося і з нашим сьогоднішнім героєм, який в один момент  зрозумів, що інженер комп’ютерних систем це справа зовсім не його і подався освоювати фах кулінара.

А чи задумувався хтось з вас, хто вам готує ту чи іншу страву у тому чи іншому закладі? Який життєвий шлях у цієї людини, і з яким настроєм вона приготувала цю страву? Я задумалась. Тому продовжую розповідати про кухарів.

Знайомтесь! Павло Кіндрат, 23 роки, кухар комплексу відпочинку «Zagorod».



Світлоокий симпатичний хлопець, який одразу притягує своїм ентузіазмом, запалом і жагою до приготування. У його голові крутиться багато рецептів, поєднань, смаків і продуктових вибухів, які він приховує за скромною поведінкою. Павло це ще один приклад того, що займаючись улюбленою справою ти розвиваєшся та досягаєш успіху.

«Коли готуєш страву треба вкладати більше душі і більше позитивної енергії. Я це знаю, і дію за таким принципом. Адже приємно піднімати людям настрій і дивитись як вони куштують їжу і отримують задоволення».

А тепер розкажу трохи більше про нашого героя як все почалось, і як він взагалі докотився до кухні.

Перспективи кулінарії для Павла відкрилися випадково. Ради приколу з другом він пішов на курси сушистів. І тут все закрутилось – карєра стартувала! Ця справа стала не тільки хобі, а й роботою, яка приносить задоволення. Хоч в дитинстві хлопець намагався щось готувати, але до професійної кухні прийшов тільки в 17 років.

У колишньому закладі  «Panorama» наш герой навіть вперше спробував себе у ролі шеф-кухаря, де створював повноцінне меню, хоч до того кухнею не займався.




«Кухня дає більш ширше бачення кулінарії, бо суші це вузький напрямок. Тільки коли займаєшся кухнею можна постійно фантазувати, змішувати, поєднувати і створювати оригінальні смачні страви».

Улюблених продуктів хлопець не має. Ділиться, любить поєднувати різну зелень в салатах. Наприклад, рукола відтіняє смак і робить його насиченим зі своєю цікавою ноткою .

«Хоч я і люблю домашню кухню, зі сторони кухаря полюбляю смакувати салатами. Вони мають різний спектр смаків і відтінків. Якщо говорити про м’ясо, то його смак залежить від спецій і маринаду. А от в салаті поєднуються різні продукти, різні смаки, які в загальній картинці створюють свій цікавий смак».




Напевно, кожна людина, яка займається цікавою справою має своїх кумирів. Павло не виняток. Гуру для нього це кухар Гордон Рамзі, який готує їжу так легко, ніби просто веде діалог. Саме його книги наш герой хоче мати побільше у своєму арсеналі.

Хоча завжди надихаєшся дивлячись на своїх кумирів, але ми всі люди і інколи цього не достатньо. Тому хлопець отримує потік натхнення, коли залишається наодинці сам із собою десь на природі. Саме в ті моменти хвилі інформації і поєднання продуктів штовхають до дій.



Для нашої статті кухар Павло Кіндрат вирішив приготувати карамелізовані ребра. Адже смак цієї страви йому дуже подобається.

«Страва легка в приготуванні, і не вимагає багато часу. Але важливий підхід у правильності приготування і карамелізації м’яса».




А тепер важливий момент – рецепт від нашого сьогоднішнього героя!

Беремо свинні філейні ребра, запікаємо при низькій температурі. Далі температуру піднімаємо, щоб виникла скоринка. Готуємо карамель на основі меду або цукру, соєвого соусу, бальзамічного оцету, спецій, можна додати чілі та сік лимону для відтінення цитрусової кислинки.

Змащуємо карамельним соусом наше мясо і далі запікаємо до готовності. Подається як самостійна страва. А щоб смак збагатити ще більше, до запеченого м’яса треба подати свіжі овочі, аби кожного разу смак був новим.

Усім смачного!






















Готувати може кожен -  в гастро-мультику «Рататуй» про це казав кухар шеф-кухар Гюсто. Так, готувати може кожен, але не кожен може зробити їжу насправді смачною.  Це вдається тільки людям, які готують з любов’ю до їжі, гарним настроєм на неабияким натхненням. У решти це виходить… але не дуже, і добавки точно у них не просять.

Сьогодні хочу познайомити вас з людиною, яка любить готувати, креативить 24 години на добу 7 днів на тиждень і притому не втрачає віри у ту справу, яку вона робить. Оксана Максимчук – шеф-кухар мережі піцерій «Solo». Їй 24 роки, і за фахом вона кухар. Улюблені продукти: риба, фрукти, хороше вино та солодощі. Страв, які любить готувати немає, бо віддає перевагу постійним експериментам і пошукам смачних страв. 




Наша героїня любить готувати, обожнює співати і вважає себе «жорстким босом», бо все має бути зроблено якісно і «красіво». Кухарем стала практично випадково – не хотіла здавати у школі екзамени, і пішла вчитись туди, де їх не вимагали - готувати їжу, хоча раніш завжди мріяла стати хірургом. І якщо чесно, хірургом вона таки стала, що правда кулінарним.

Характер «боса» змушував усюди бути першою. І що не кажіть, а люди, які вірять у те, що вони роблять – завжди отримують винагороду. Так і Оксана стала шеф-поваром у 22 роки. Відтоді голова у неї забита новими рецептами та думками «а що ж придумати на нове меню». Думки приходять в голову різні, адже дівчина віддає перевагу експериментам, які їй, до речі, добре вдаються.

Ідеальний день для Оксани – прийти на роботу, і піти гуляти по магазинах та ринках в пошуку продуктів. Вважає, що страви повинні готуватися швидко, бути смачними та мати свою окрему родзинку. У цьому і суть її роботи – нагодувати усіх швидко, смачно, і не лише піцою.



Також наш сьогоднішній кухар має одну «маленьку» мрію. Хоче відкрити невеличкий заклад, де будуть готувати смачні домашні страви з екологічно чистих продуктів. Це буде домашня ковбаска, сальце з домашньої свинки та настоянка з агрусу, яку зробили з любов’ю.

Для фотосесії дівчина вирішила приготувати лаймовий торт з творожним кремом, бо він має дуже гарний колір. Цей процес відбувався на кухні «Solo», за яким я з уважністю спостерігала. Так, поміж радянських сірих будинків проспекту Молоді народилась «лаймова краса».




І за традицією пишу також рецепт від шефа Оксани Максимчук.

За основу торту потрібно взяти бісквітний корж, але тісто потрібно готувати з додаванням масла та яєць. Тісто має вийти схожим на пісочне. Також до тіста додаються солоні фісташки – та перша родзинка у десерті від шеф-кухаря Оксани Максимчук. Печеться корж при температурі 150 градусів. Для того аби корж не був таким сухим його просочують фісташковим сиропом а також соком лайму та лимону.

Далі готується найсмачніше – крем. Для цього з творогу, сметани та фісташкової пасти роблять одну консистенцію. Корж розрізається на дві частини і змазується кремом.

Зверху вся смакота поливається білим шоколадом. А далі найцікавіше- ще одна родзинка від Оксани. Кисленький соус, який відтіняє та освіжає солодкий корж з творожним коржом. Готується цей соус на основі фрешу лимону та лайму, цедри лайми та м’яти.

Коли все готове – нарізається шматочок торту, поливається соусом і з радісною посмішкою подається гостям.






















Познайомити KREDENS з читачами я вирішила зі статті про макарони, або макарохи, як їх називає наша героїня. Мова буде йти саме про яскравий десерт, який так полюбився багатьом.

«Макарони для мене це щось вишукане, радісне. Я можу годинами дивитися на чужі роботи, які складені в гарні композиції. В душі одразу ж виникає якась святкова атмосфера. Коли я думаю про цей десерт, уявляю романтичний вечір у затишній кав’ярні в провулочку Франції чи Італії. Люблю їх!», - такі асоціації виникають у нашої героїні, коли вона думає про її улюблений десерт.

Десь на кухні свого будинку між купою кухонного приладдя і під симфонію дитячого сміху пече смачнюче печиво господиня Інна. На дні народженні її донечки я виступала із шоу мильних бульбашок. Так ми і познайомилися. І що мені найбільше запамятолось це те якими веселими та вдячними були її дівчатка. Коли ми виступили, Інна вручила мені коробочку з десертиками і сказала: «Дякую за бульбашки, нам все дуже сподобалося, а це вам». Скажу відверто, я була приємно вражена, бо до того ніхто ніколи нам не давав з собою ніяких презентів. Забравши коробочку і реквізит, ми з моїми помічниками сіли в машину і почали ділити солодощі. Мені попався макарон.

І тут час ніби призупинився… Це був найсмачніший макарон, який я до того куштувала. Ще досі слинки налітають від одної лише думки про цю смакоту. Потім в Інни я замовила коробочку з макарохами у подарунок для свого нареченого, і майже все з’їла сама - такі вже вони мені були смачні.

Тому, вирішивши організувати цей проект, я одразу ж подумала про те, що буде гарно дивитися на фото. Звісно ж, перше що мені спало на думку – це макарони Інни, яка з радістю погодилася взяти участь і приготувати свій улюблений десерт.




Отож, знайомтеся з чарівницею десертів, мамою двох дівчаток та просто хорошою людиною Інною Юхимчук. Стати майстринею смачнюжок їй допоміг декрет і розлучення. Саме ці фактори стали мотиватором до того, щоб активно розвиватися та рости професійно. І хоч вона дуже соромязлива – я її вважаю професіоналом.

Спочатку, мабуть, як і у кожного, в Інни теж через раз все виходило. Адже макарони це дуже примхливий десерт, хоч простий за своїм рецептом. Сльози та нерви від зіпсованих продуктів, та радість від того, що ростуть «спіднички». Коли вона зрозуміла, що досить витрачати гроші на одні лиш продукти, Інна поїхала на майстер-клас до кулінара Лізи Глінської, повчилася та почала виходити на «десертний ринок» Луцька. Лише за рік наша героїня стала професіоналом та почала робити одні з найсмачніших макаронів у Луцьку. Доказом цього є багато вдячних клієнтів та черги за макаронами на фуд-фесті.

Діти для Інни – це головний мотиватор. А знаєте у що вони граються? Дівчатка граються у «маму Інну»: «Алло, вам макарони винести? Добре, зараз спечем». Дуже кумедно і мило виглядають ігри її дівчаток.

А тепер, ближче до наших ще одних головних героїв – макарон. Інна готує їх з якісних продуктів і ніколи не економить. Тому все виходить так смачно. Мріє знайти власний авторський смак, який сподобається усім. А ще наша героїня дуже хоче колись відкрити міні-кавярню, де люди зможуть скуштувати якісь тортики та замовити їх собі додому.

Ділиться, що важкість в приготуванні макарон заключається саме у борошні та у правильності приготування маренги, інакше нічого не вийде. Насправді, макарони мають свій секрет, і в його розкритті головне не здатись, бо маючи рецепт ще не значить, що у вас щось може вийти.

Рецепт приготування досить простий. Для печива потрібно змішати 150 г мигдального борошна, 150 г цукрової пудри та 50 г білка, додати барвник. Все вимішувати спеціальним шпателем.



Паралельно збиваємо ще 50 г білка до утворення піків. Далі варимо сиром зі 150 г цукру та 50 г води. Вливаємо сироп у збиті білки та збиваємо до утворення щільної маренги. Змішуємо дві маси, перекладаємо у чистий сухий пакет та викладаємо на деко. Ставимо в духовку і випікаємо при температурі 110 градусів.


А тепер готуємо найсмачніше у будь-яких десертах – крем. Для цього нам потрібно нагріти майже до кипіння 80 г 33% вершків та всипати 20 г кавових зерен. Це все потрібно настояти протягом 20 хвилин. Таким чином звільняється аромат кави. Далі знову нагріваємо вершки та через ситечко вливаємо у 150 г розтопленого білого шоколаду та 30 г масла. Цю суміш треба пробити блендером, накрити плівкою та поставити в холодильник на ніч.




І ось наші макарохи майже готові. Потрібно лиш скріпити дві половинки кремом. Коли усі етапи пророблені – кладете печиво на гарну тарілочку, робите собі чай чи каву і куштуєте.















Усім смачного!

Сподіваюся знайомство із чарівницею Інною залишило у вас приємні та смачні спогади.